Мовчать боги, принишкли океани,Везувiї таять в собi свiй попiл,Камiння i вогонь священий. ХрамиСтоять, зарослi будяком i хмизом,У хмизi тiм скульптури охуєнихРозмiрiв лежать розкиданi,І дивляться незрячими очимаВ безодню неба. Замовкли всi,Чекаючи коней iз вершниками,З косами й вагою.Та щось не йдуть, проклятi.Або б уже сказали, що не прийдуть,Або скажiть, коли,Бо вже нема нiякого терпiння їх чекати.Так дальше жить нiззя! Скрiзь долбойоби!Навiщо, мама Мудрая Сова,Мене ти народила!
Фiлiн за своїм звичаєм хоче битися головою об сосну. Раптом несамовите рипiння дерев i нелюдське гарчання вривається на iдилiчну галявину. З’являється Павєл Власов у всiй своїй красi. Вiн одразу ж помiчає блядство у своїх володiннях i слоноподiбними ногами розчавлює бридке лiгво Сфiнкса. Блядi з пострахом розбiгаються. Фiлiн радiсно кричить: “Ага! Ага! Прийшли!” i лобом колотиться в сосни, утворюючи лiсоповал. Павлiк Морозов смiливо вилазить з-пiд вонючої груди кизякiв, скелетiв i сухого бадилля, з яких було побудовано цю звiрячу бiрлогу.
Павлік.
Якого хуя ти, амбал невмитий,Прийшов сюда мiшать моїм зайняттям?Тепер своїм улюбленим прийомомЗроблю з тебе навiки iмпотента.
Павлiк пиздить Павла Власова ногою по яйцях. Роздається звук, нiби вдарили в дзвона.
Павлік.Що, не подобається?Павел Власов.Нi.(З цими словами вiн пиздить Павлiка по головi. Звук абсолютно iдентичний першому, результатiв нiяких).Павлік.Тодi знайомся iз моїм мiшком смертельним,Із матiр’ю могутньою моєю.Я її вбив, вона ж тебе уб’є.
Павлiк пиздить мiшком Павла Власова, який страшно кричить: “Мать! Мать!” хапа ротом повiтря i пада на Павлiка Морозова з страшним стуком. Очевидно, при падiннi вiн припиздив Павлушу своїм здоровенним кiнг-конгiвським тiлом. Павлуша не ворушиться, його кiшки смачно бризнули на мармизи блядєй, якi спостерігають величне видовище, тремтячи вiд жаху. Маленьке козенятко Іванушка залазить на трупи титанiв i жалiбно мекає. Тiльки Фiлiн продовжує iстерично битися лобом в стовбури на своїй рiзосецi, iстерично повторюя: “Прийшли! Прийшли! Та тiльки конi де?! Де конi, блядь, де конi?!” В жахливiй тишi страшно падають вiковiчнi дерева.
Re: Где люди, а?
Філін.
Мовчать боги, принишкли океани,Везувiї таять в собi свiй попiл,Камiння i вогонь священий. ХрамиСтоять, зарослi будяком i хмизом,У хмизi тiм скульптури охуєнихРозмiрiв лежать розкиданi,І дивляться незрячими очимаВ безодню неба. Замовкли всi,Чекаючи коней iз вершниками,З косами й вагою.Та щось не йдуть, проклятi.Або б уже сказали, що не прийдуть,Або скажiть, коли,Бо вже нема нiякого терпiння їх чекати.Так дальше жить нiззя! Скрiзь долбойоби!Навiщо, мама Мудрая Сова,Мене ти народила!
Фiлiн за своїм звичаєм хоче битися головою об сосну. Раптом несамовите рипiння дерев i нелюдське гарчання вривається на iдилiчну галявину. З’являється Павєл Власов у всiй своїй красi. Вiн одразу ж помiчає блядство у своїх володiннях i слоноподiбними ногами розчавлює бридке лiгво Сфiнкса. Блядi з пострахом розбiгаються. Фiлiн радiсно кричить: “Ага! Ага! Прийшли!” i лобом колотиться в сосни, утворюючи лiсоповал. Павлiк Морозов смiливо вилазить з-пiд вонючої груди кизякiв, скелетiв i сухого бадилля, з яких було побудовано цю звiрячу бiрлогу.
Павлік.
Якого хуя ти, амбал невмитий,Прийшов сюда мiшать моїм зайняттям?Тепер своїм улюбленим прийомомЗроблю з тебе навiки iмпотента.
Павлiк пиздить Павла Власова ногою по яйцях. Роздається звук, нiби вдарили в дзвона.
Павлік.Що, не подобається?Павел Власов.Нi.(З цими словами вiн пиздить Павлiка по головi. Звук абсолютно iдентичний першому, результатiв нiяких).Павлік.Тодi знайомся iз моїм мiшком смертельним,Із матiр’ю могутньою моєю.Я її вбив, вона ж тебе уб’є.
Павлiк пиздить мiшком Павла Власова, який страшно кричить: “Мать! Мать!” хапа ротом повiтря i пада на Павлiка Морозова з страшним стуком. Очевидно, при падiннi вiн припиздив Павлушу своїм здоровенним кiнг-конгiвським тiлом. Павлуша не ворушиться, його кiшки смачно бризнули на мармизи блядєй, якi спостерігають величне видовище, тремтячи вiд жаху. Маленьке козенятко Іванушка залазить на трупи титанiв i жалiбно мекає. Тiльки Фiлiн продовжує iстерично битися лобом в стовбури на своїй рiзосецi, iстерично повторюя: “Прийшли! Прийшли! Та тiльки конi де?! Де конi, блядь, де конi?!” В жахливiй тишi страшно падають вiковiчнi дерева.
Завіса