Я не засуджую гомосексуалістів. Мої гріхи, можливо, не менші за їхні. Теоретично хворий на гомосексуалізм може бути героєм, навіть святим, якщо придушить свою природу, адже святим ще й не таке доводиться придушувати.
Проте, активіст ЛГБТ руху так само відрізняється від звичайного гомосексуаліста, як жінка з підвищеною сексуальністю від повії. Повія взагалі може бути асексуальною, активіст ЛГБТ може не мати сексуальних відхилень, лише моральні (багато таких ми побачимо 12 числа у Києві).
Ще приклад: етнічний росіянин може бути захисником України, але захисник України не може брати участь в демонстрації за "рускій мір"в Україні.
Хворому на гомосексуалізм ми співчуваємо, але з гейпарадам слід вчинити, як з парадом за "рускій мір".
Якої рівності прагнуть організатори "маршу рівності"? Здавалося б з вилученням статті за содомію з кримінального кодексу всі проблеми вирішені. Окрім того, гомосексуалісти домінують в мас-медіа, комфортно почувають себе в органах влади, визначають стиль поп-культури. Чого їм потрібно ще?
Вони домагаються наших дітей.
Коли вони домагаються легалізації одностатевих шлюбів, мова йде за право усиновлення.
Коли вони протестують проти професійної дискримінації, вони хочуть, щоб відкриті гомосексуалісти, трансвестити, трансгендери (в майбутньому й педофіли) могли працювати вчителями в молодших класах шкіл, вихователями в дошкільних закладах.
В цьому, можливо, й нема надто страшного. За статистикою, і без вчителів трансвеститів 30% наших дітей невдовзі стануть наркоманами, а 90% дівчат зроблять аборти. І все ж таки, як хворих на відкриту форму туберкульозу не варто допускати до педагогіки, бо це загрожуює здоров'ю дітей, так і відвертих гомосексуалістів, бо це загрожує дитячій психіці.
https://www.facebook.com/korchynskyi/posts/1049877531744445
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
timeasmymeasure
