Вишиватникам

Ось уже майже вісім років як тільки я починаю писати свої розмисли про те як уберегти нещасну Україну від ролі полігону для проксі війни між великими геополітичними гравцями, до мене одразу набігає зграйка вишиватників які починають кричати про зраду та поребрик. Нагадаю, що я із перших днів євромайдану закликав на нього не йти і попереджав, що це закінчиться Югославією. Потім я чимало писав, що здача Криму та війна на Сході - суцільні договорняки та постановки.

Хлопці, я вам скажу, що ось уже п’ять років я живу за поребриком. Тільки не тим, про який ви думаєте, а іншим, що знаходиться за Чопом чи Рава-Руською. Бачачи куди Україну ведуть її пархаті керманичі та сірома, яка іде за цими керманичами, я вирішив відійти до екзилі. Хотілося щоб тимчасово, але нерідко так стається що тимчасове стає постійним.

У своїх розмислах я інколи, правда усе рідше, пишу про реальний стан України, її перспективи та шляхи порятунку.
Але до коментування завжди приєднається якийсь диванний герой, який у своїх вологих мріях хоче перетворити Україну на Сирію.

Таким патріотам я кажу дві речі.
Перша. Де ви були в 2014-2015 роках, коли були зірвані три хвилі мобілізації, через те, що ніхто воювати на Даунбас не хотів йти.
Друга. Пам’ятайте, коли будете мене ображати в коментарях, що я ваш справжній татко.

(no subject)

Одной из главных причин провала Вальцмана на выборах презика в 2019 году - это его ставка на армию, язык и веру.
Ввиду того, что 2/3 Украины не имеет национального самосознания, это вызывало большое раздражение. А Зеленский как раз играл против этого, показывая что ему все равно на эти темы.

И вот не прошло и двух лет, как главными месседжами Клоуна стали все те же армия (я уже обращал внимание на слишком воинственные заявления Зели и его окружения), мова (откровенно провокационный закон о языке). И вот буквально на последние пару месяцев Зеленые вдруг озаботились и верой - пригласили и готовят визит стамбульского патриарха Бартоломэо.

Вообще армия, мова и вира - это необходимые средства построения национального государства. Но время на это вышло. Это все нужно было делать в 90-х. Именно тогда потерять Крым и Даунбасс, но все-же пытаться использовать шанс построения национального государства.
Но по ряду причин этого сделать не удалось. Теперь же педалирование этой темы - прямой путь развала Украины и втягивания в эти процессы внешних игроков. Как видите кого бы не поставили презиком - решение о прокси войне на территории Украины принято на Западе и никто его менять не собирается. И местным князькам ничего не остается как его исполнять, даже в ущерб себе.

Этим Украина не отличается и от России, где правящему классу тоже не выгодны всякие авантюры типа Крыма или Сирии. Но от хозяев рудника пришел приказ и они его не могут не исполнить.